🕯️ЗАНЮК СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ

ЗАНЮК СЕРГІЙ — ЛЮДИНА, ЯКА МРІЯЛА ПРО ЩАСТЯ І ВІДДАЛА ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ.

НАЗАВЖДИ   37

22 липня 1985 року — 22 травня 2023 року

   Є долі, про які неможливо розповідати без болю. Бо за кожною датою, за кожним рядком військової біографії стоїть людина — зі своїми мріями, надіями, любов’ю до рідних і планами, які вона так хотіла здійснити. Сергій Занюк із села Залісся був саме такою людиною. Він мріяв про звичайне людське щастя, хотів зробити кращим життя своєї мами, облаштувати рідну хату, створити власну сім’ю. Але жорстока війна обірвала його життєвий шлях, залишивши рідним невимовний біль, а землякам — світлу пам’ять про мужнього захисника України.

   Сергій Занюк народився 22 липня 1985 року в селі Залісся Шацької громади. Навчався у Пульмівській школі, де його пам’ятають кмітливим хлопцем, здібним до математики, сильним спортсменом. Він умів знаходити вихід зі складних ситуацій, цінував справедливість і не любив зайвих слів.

   Для рідних він був сином і братом, для односельців — знайомою людиною, з якою пов’язано чимало спогадів. Ніхто тоді не міг подумати, що його життєвий шлях виявиться таким коротким.

Військова служба

   Коли Україна потребувала захисту, Сергій став на її оборону. Він служив у 60-й окремій механізованій бригаді, мав звання молодшого сержанта. Побратими знали його за позивним «Депутат». Служба вимагала від нього мужності, витримки й сили духу. Доводилося долати небезпеку, проходити через важкі випробування, ризикувати власним життям заради інших. Та навіть у найскладніших обставинах Сергій залишався людиною, яка не звикла скаржитися й просити чогось для себе.

Короткі відпустки, які стали дорогими спогадами

   Коли Сергій приїжджав додому у відпустку, рідні та знайомі раділи можливості побачити його, поговорити, почути знайомий голос і бодай ненадовго відчути, що він знову поруч.

Його однокласниця О. Тумік, староста Пульмівського округу, з теплотою згадувала ці зустрічі: «Ми бачилися із Сергієм, коли він приїжджав додому в короткі відпустки. Завжди був у гарному настрої, розповідав про службу, про те, як він із побратимами проривався на танку до своїх під ворожим обстрілом, як потім ремонтували пошкоджену техніку. Ми пропонували йому допомогти зі збором коштів на щось необхідне для фронту, для бійців, проте Сергій казав, що йому нічого не треба. В останню свою відпустку мав вигляд втомленого і виснаженого…»

Остання відпустка…

   Тоді ніхто не знав, що ці зустрічі назавжди залишаться в пам’яті. Що звичайні розмови, усмішка й можливість побути поруч із Сергієм згодом стануть безцінними спогадами.

   За його спокоєм і звичкою триматися бадьоро, можливо, ховалися втома та переживання, про які він не хотів розповідати. Він не шукав жалю, не вимагав уваги й не просив нічого для себе. Просто продовжував служити, виконувати свій обов’язок і вірити, що ще повернеться додому.

Мрії про родину та мирне життя

   У Сергія були прості, але такі дорогі людському серцю мрії. Він хотів створити власну сім’ю, мріяв про кохання, родинний затишок і щасливе життя.

   Йому хотілося мати час для близьких, підтримувати маму, дбати про рідних і після служби повернутися до спокійного життя, у якому є місце для роботи, родини, щоденних турбот і простих радощів.

   Сергій планував, сподівався, хотів устигнути зробити так багато. Він вірив, що після служби матиме час на все задумане: допомогти мамі, створити сім’ю та нарешті пожити звичайним мирним життям. Та війна не залишила йому цієї можливості.

Останній бій

   17 травня 2023 року під час виконання бойового завдання в місті Бахмут Донецької області Сергій Занюк отримав важкі поранення. Лікарі боролися за його життя, однак урятувати воїна не вдалося.

   22 травня 2023 року в лікарні зупинилося серце молодшого сержанта Сергія Занюка — військовослужбовця 60-ї окремої механізованої бригади.

   Тридцять сім… Вік, коли попереду ще стільки планів, сподівань і можливостей. Коли хочеться створити сім’ю, подбати про батьків, працювати й радіти простим речам.

   Сергій не встиг здійснити своїх мрій. Не встиг створити власну сім’ю та повернутися до життя, у якому не потрібно щодня ризикувати собою.

   Війна обірвала його майбутнє, але не змогла забрати любов, яку він залишив рідним, і пам’ять, яку зберігають про нього люди.

Материнська любов і молитва

   У Сергія залишилися мама, дві сестри та брат. Для них він назавжди залишиться рідною людиною, якої не замінить ніхто.

   Найважче переживати цю втрату матері. Її син більше не переступить поріг дому. Не сяде поруч, не розповість про свої справи, не скаже: «Мамо, я вдома».Залишилися нездійснені плани, невимовлені слова й материнська любов, якій тепер немає куди подітися.

   Після смерті сина мама невтомно молиться в церкві за упокій його душі. У тихій, щирій молитві вона продовжує звертатися до Бога за свого Сергія, довіряючи Його милосердю найдорожче, що мала. Її молитва — це любов, яка не припиняється зі смертю, пам’ять, що живе щодня, і надія на вічний спокій для сина.

   Можливо, у кожній такій молитві є й те, що неможливо висловити словами: туга за рідним голосом, бажання ще бодай раз побачити сина, обійняти його й сказати, як сильно вона його любить.

   Материнське серце не перестає чекати. Не перестає пам’ятати. Не перестає молитися.

Пам’ять, яку не забере війна

   Для односельців Сергій залишиться кмітливим хлопцем із Пульмівської школи, здібним математиком, сильним спортсменом, спокійним і справедливим чоловіком. Для побратимів — воїном, із яким довелося пройти через небезпеку й важкі випробування. Для рідних — сином і братом, чия відсутність назавжди залишить порожнечу.

   Він не шукав слави. Він хотів працювати, піклуватися про маму, створити сім’ю і жити. Але коли Україна потребувала захисту, став до лав її оборонців і виконував свій військовий обов’язок.

   Його життєвий шлях завершився надто рано, проте ім’я залишилося в історії рідного краю, у спогадах людей і в серцях тих, хто знав його та любив.

   Ми не можемо повернути Сергієві життя й здійснити всі його мрії. Але можемо зберегти його історію, розповідати про нього наступним поколінням, пам’ятати, якою людиною він був і якою дорогою ціною Україні дається свобода.

   За кожним іменем у меморіалі — цілий світ. Людина, яка любила, мріяла, працювала, турбувалася про рідних і мала право на щасливе майбутнє.

   Сергій Занюк мріяв про власну сім’ю, про мирне життя, про можливість бути поруч із рідними. Він хотів устигнути так багато, але його життя обірвала війна.

   Нехай пам’ять про Сергія буде світлою, а вдячність за його мужність — вічною. Нехай його ім’я не загубиться серед років, а його історія нагадує нам про справжню ціну свободи, силу родинної любові та незламність людського духу.

Світла пам’ять Сергію Занюку.

Вічна шана Герою, який віддав життя за Україну.

Пульмо пам’ятає. Залісся пам’ятає. Україна пам’ятає.